Взаємозв'язок особистісної зрілості з проявами стресу у студентів педвузу
Успішність завтрашнього професіонала-педагога, який здатний сприяти гармонійному розвиткові підростаючої особистості, значною мірою визначається ефективністю засвоєння ним знань, умінь, навичок у процесі професійної підготовки. Учбова діяльність майбутнього учителя не позбавлена стресових ситуацій, долаючи які, він зростає у особистісному та професійному аспектах. Однак невміння майбутнього фахівця протистояти труднощам, вирішувати складні ситуації, віднаходити ресурси для боротьби із сильним або помірним, але тривалим стресом негативно позначаються як на його учбовій діяльності, так і на здатності ефективно виконувати свої функціональні професійні обов’язки у майбутньому. Тому очевидно, що даному аспектові має приділятися значна увага у процесі професійної підготовки майбутнього вчителя.
Проблемі стресу педагога у психолого-педагогічній літературі присвячені роботи багатьох психологів. Так, вітчизняні та зарубіжні дослідники наголошують на тому, що професія вчителя належить до ряду стресогенних (М.Амінов, О.Анісімова, Н.Клюєва, Н.Ломоносова, Л.Мітіна, В.Семиченко, Г.Мешко, О.Мешко та ін.). Дослідженнями В.Бойко, Е.Зеєр, В.Золотаренко, І.Зубкової, Р.Макаревич, Є.Рогова, Л.Собчик, В.Соніна, В.Чорнобровкіна та ін. доведено, що особистісними детермінантами виникнення стресу є певні деформації педагога. Психологічні особливості стресу у педагогів та попередження його виникнення у майбутніх учителів виявлені Ю.Вівдіч, М.Голубєвою, О.Макаренко, О.Марковець, Г.Панаскевич та ін. Роботи А.Баранова, Л.Карапеняна, О.Напрімєрова, А.Реана, С.Субботіна та ін. присвячені вивченню розвитку стресостійкості педагогів. Деякі аспекти формування стресостійкості в учбовій діяльності студентів відображені у працях А.Андрєєвої, О.Лозгачової, Т.Середи, М.Хуторної, Є.Щукіної та ін.
Професійний стрес педагога є комплексною психофізіологічною реакцією, що виникає внаслідок суб’єктивної оцінки дії зовнішніх факторів (професійно-міжособистісних і професійно-соціальних) як стресогенних під впливом внутрішніх факторів (інтраособистісних) [3]. Для професійної діяльності вчителя характерний специфічний набір стресорів, які провокують виникнення професійного стресу.
Найстресогеннішими для педагогів є такі професійні фактори, як байдуже ставлення учнів до навчання, перекладання батьками своїх обов'язків на вчителів, низька заробітна платня, падіння престижу навчання і професії вчителя, відсутність упевненості в завтрашньому дні. До особистісних характеристик, що зумовлюють виникнення стресу вчителів і майбутніх педагогів, дослідники відносять нейротизм, тривожність, фрустрованість, агресивність і ригідність. Високий же рівень екстраверсії, емоційної стабільності, адекватна висока самооцінка, інтернальний локус контролю, толерантність та задоволеність своїм професійним вибором сприяють стресостійкості педагога [3], [6]. Водночас стресостійкість визначає психологічне здоров’я педагога [4], [7] та є однією із професійно значущих якостей особистості учителя [5].
А.Андрєєва, розглядаючи стресостійкість як фактор розвитку позитивного ставлення до учбової діяльності у студентів, стресостійкість розуміє як комплексну якість особистості, яка характеризується необхідною адаптацією до впливу зовнішніх і внутрішніх факторів у процесі навчальної діяльності, забезпечує успішне досягнення мети діяльності і реалізується за допомогою способів оволодіваючої поведінки в емоційній, мотиваційній, когнітивній та поведінкових сферах діяльності особистості. До структури стресостійкості авторка включає такі особистісні компоненти як низьку особистісну і ситуативну тривожність, низький рівень нервово-психічного напруження, адекватну самооцінку, високу працездатність, емоційну стійкість [1].
Аналіз психолого-педагогічної літератури засвідчує недостатнє вивчення проблеми оптимізації рівня стресу майбутніх педагогів, зокрема механізмів розвитку їх стресостійкості у процесі професійної підготовки. Таким чином, соціальна значущість та недостатня вивченість даного питання і зумовлює актуальність нашого дослідження.
Попередньо викладені теоретичні положення стали підґрунтям для припущення про взаємозв’язок особистісної зрілості та рівнем прояву стресу майбутніх педагогів у навчальній діяльності.
Особистісну зрілість ми розглядаємо як структурне утворення, що включає в себе такі компоненти як мотивацію досягнення, ставлення до свого Я (Я-концепція), почуття громадянського обов’язку, життєву установку, здатність до психологічної близькості з іншими людьми [2].
Мотивація досягнення – загальна спрямованість діяльності індивіда на значущі життєві цілі, прагнення до максимально повної самореалізації, самостійність, ініціативність, прагнення до лідерства, досягнення високих результатів.
Ставлення до свого Я (Я-концепція) включає такі характеристики зрілості особистості як впевненість у своїх можливостях, задоволення своїми здібностями, темпераментом і характером, своїми знаннями, уміннями і навичками. Разом із тим даний аспект передбачає такий суттєвий параметр поведінки як адекватна самооцінка, висока вимогливість до себе, відсутність самовдоволення, скромність, повага до інших людей.
З почуттям громадянського обов’язку пов’язуються, перш за все, такі якості як патріотизм, інтерес до суспільно-політичного життя, почуття професійної відповідальності, потреба у спілкуванні, колективізм.
Життєва установка поєднує такі якості як розуміння відносності сенсу життя, переважання раціонального над емоційним, емоційна врівноваженість, розсудливість (на противагу імпульсивності).
У поняття здатність до психологічної близькості з іншими людьми включені такі особистісні якості як доброзичливість до людей, емпатія, уміння слухати, потреба в духовній близькості з іншими людьми [2].
Таким чином, нашим завданням стало виявлення взаємозв’язку між рівнем особистісної зрілості майбутніх учителів та рівнем переживання ними стресу. З цією метою були використані «Тест-опитувальник особистісної зрілості» Ю. Гільбуха [2] та методика «Комплексна оцінка проявів стресу» Ю. Щербатих [8]. «Тест-опитувальник особистісної зрілості» Ю. Гільбуха дозволяє охарактеризувати особистісну зрілість за чотирма рівнями: дуже високий, високий, задовільний та незадовільний. Окрім того, користуючись тими ж рівнями, можна оцінити і вищезазначені структурні компоненти особистісної зрілості. За допомогою методики «Комплексна оцінка проявів стресу» Ю. Щербатих можна охарактеризувати загальний рівень прояву стресу (низький, помірний, високий, дуже високий рівні та рівень виснаження) через виявлення інтелектуальних, поведінкових, емоційних та фізіологічних проявів стресу. До дослідження були залучені студенти І – ІІ курсів різних спеціальностей НПУ імені М. П. Драгоманова під час проведення екзаменаційної сесії, яка, загальновідомо, супроводжується переживанням стресу.
Отримані результати дослідження особистісної зрілості майбутніх педагогів представлені у табл. 1.
Як демонструють отримані дані експериментального дослідження, переважна кількість майбутніх педагогів має незадовільний та задовільний рівні особистісної зрілості (41,5% та 49,1% відповідно). Лише незначна кількість досліджуваних (9,4%) виявляє високий рівень особистісної зрілості. Дуже ж високого рівня особистісної зрілості не виявив жоден із досліджуваних майбутніх учителів. Середній показник загального розвитку особистісної зрілості становить 29,4 бали, що відповідає задовільному рівню.
Водночас аналіз отриманих результатів дослідження демонструє, що переважаюча кількість майбутніх учителів (49,1%) має дуже високий рівень стресу. У такому разі, організм людини наближається до межі можливостей чинити супротив стресові, а також для успішної оптимізації рівня стресу бажана допомога психолога або психотерапевта. Високий рівень стресу мають ще 37,7% досліджуваних, яким властиве досить виразне напруження емоційних та фізіологічних систем організму, що виникає у відповідь на сильний стресовий фактор, який не вдається компенсувати. Дана ситуація вимагає застосування спеціальних методів подолання стресу. 9,4% досліджуваних майбутніх учителів має рівень виснаження, що є свідченням переходу організму до третьої, найнебезпечнішої стадії стресу – виснаження запасів адаптаційної енергії. І лише 2,8% досліджуваних студентів переживають помірний рівень стресу, який може бути компенсований за допомогою раціонального використання часу, періодичного відпочинку та знаходження оптимального виходу із ситуації, що склалася. Низького ж рівня стресу не зафіксовано у жодного із досліджуваних майбутніх педагогів. Середній показник комплексної оцінки проявів стресу – 26,3, що виявляє дуже високий рівень переживання стресу.
Найпоширенішими ознаками серед інтелектуальних проявів стресу майбутніх учителів є домінування негативних думок, труднощі у зосередженні на необхідному, постійне й безплідне обмірковування однієї і тієї ж проблеми, підвищене відволікання, труднощі у прийнятті рішень, тривале невизначення у ситуації вибору, пасивність, бажання перекласти відповідальність на когось, звуження «поля зору», вдаване зменшення можливих варіантів дій; серед поведінкових – збільшення кількості помилок при виконанні звичних дій, втрата апетиту або переїдання, збільшення кількості конфліктних ситуацій у навчанні та сім’ї, хронічний брак часу, суттєве зменшення кількості часу для спілкування з близькими та друзями, низька продуктивність діяльності; серед емоційних – підвищена тривожність, сумний настрій, зменшення почуття впевненості у собі, зменшення задоволеністю життям, відчуття постійної туги, депресія, роздратованість, напади гніву, відчуженість, почуття самотності, втрата інтересу до життя; серед фізіологічних – прискорений або неритмічний пульс, підвищена втомлюваність, зниження імунітету, часті нездужання, головні болі, зниження або підвищення артеріального тиску.
На нашу думку, оптимальним є помірний рівень стресу, оскільки саме він забезпечує максимальну продуктивність діяльності людини, мобілізацію її сил.
Порівняльний аналіз результатів дослідження особистісної зрілості та комплексної оцінки проявів стресу майбутніх учителів дає підстави стверджувати, що у більшості випадків незадовільному рівню особистісної зрілості відповідає дуже високий рівень переживання стресу, задовільному рівню особистісної зрілості – рівною мірою дуже високий та високий рівень переживання стресу та високому рівню особистісної зрілості – помірний рівень переживання стресу.
Із метою встановлення взаємозв’язку між показниками загального рівня особистісної зрілості та показниками комплексної оцінки проявів стресу був проведений кореляційний аналіз. Також ми встановлювали кореляційний зв'язок між показниками інтелектуальних, поведінкових, емоційних, фізіологічних проявів стресу та показниками окремих структурних компонентів особистісної зрілості майбутніх учителів. Дані кореляційного аналізу представлені у табл. 3.
Наведені в табл. 3 дані дозволяють стверджувати про наявність зв’язку між досліджуваними психологічними явищами. Проаналізуємо особливості такого взаємозв’язку.
Так, результати кореляційного аналізу між показниками комплексної оцінки проявів стресу та особистісної зрілості майбутніх педагогів вказують на тісний взаємозв’язок, оскільки коефіцієнт кореляції між цими показниками становить rab=-0,28. Вказане значення коефіцієнта статистично достовірне з ймовірністю похибки р=0,04; р<0,05. Причому, з огляду на від’ємне значення емпіричного коефіцієнту, можна стверджувати, що чим вищий рівень комплексної оцінки проявів стресу, тим нижчий рівень особистісної зрілості майбутнього вчителя, і навпаки. Зокрема виявлено статистично значущий зв'язок між показниками загального рівня особистісної зрілості та показниками поведінкових проявів стресу у комплексній оцінці проявів стресу (rbg=-0,30, при р=0,03; р<0,05), який свідчить про те, що чим вищий рівень особистісної зрілості, тим нижчий показник поведінкових проявів стресу, і навпаки.
Негативний кореляційний зв'язок виявлено між показниками такого структурного компоненту особистісної зрілості як мотивація досягнення із, по перше, показниками комплексної оцінки проявів стресу (rac=-0,28, при р=0,04; р<0,05), по друге, показниками інтелектуальних проявів стресу (rcf=-0,28, при р=0,04; р<0,05), по третє, із показниками поведінкових проявів стресу (rcg=-0,35, при р=0,01; р?0,01). Отже, чим вищий рівень мотивації досягнення як структурного компоненту особистісної зрілості, тим нижчі показники комплексної оцінки проявів стресу, зокрема інтелектуальних та поведінкових проявів стресу, і навпаки.
Коефіцієнт кореляції між показниками ставлення до свого Я (Я-концепції) як структурного компонента особистісної зрілості та показниками комплексної оцінки проявів стресу становить rad=-0,31 (вказане значення коефіцієнта статистично достовірне з ймовірністю похибки р=0,02; р<0,05), а також показниками поведінкових проявів стресу становить rdg=-0,36 (вказане значення коефіцієнта статистично достовірне з ймовірністю похибки р=0,007; р<0,01).
Водночас, отримані дані виявляють позитивний кореляційний зв'язок на рівні статистичної значущості (ref=0,27, при р=0,04; р<0,05) між показниками такого структурного компонента особистісної зрілості як здатність до психологічної близькості з іншими людьми та показниками інтелектуальних проявів стресу. Зважаючи на додатне значення коефіцієнта кореляції, можна стверджувати про те що, чим вищий рівень здатності до психологічної близькості з іншими людьми як структурного компонента особистісної зрілості, тим вищий показник інтелектуальних проявів стресу, що видається суперечливим. На нашу думку, це пояснюється тим, що здатність до психологічної близькості з іншими людьми як структурний компонент особистісної зрілості, як вже зазначалось, включає в себе такі особистісні якості як емпатію, доброзичливість до людей, потребу в духовній близькості з іншими людьми, переживання яких супроводжується, очевидно, суперечливими емоціями та почуттями, що й підвищують рівень стресу.
Таким чином, комплексна оцінка проявів стресу перебуває у взаємозв’язку із особистісною зрілістю майбутнього педагога. Найтісніший взаємозв’язок виявляється між мотивацією досягнення, ставленням до свого Я (Я-концепцією) як структурними компонентами особистісної зрілості та поведінковими і інтелектуальними проявами стресу.
Отже, особистісна зрілість майбутнього вчителя тісно пов’язана із його здатністю протистояти стресові, долати труднощі у стресовій ситуації: чим вищий рівень особистісної зрілості, тим нижчий рівень комплексних проявів стресу майбутнього вчителя, і навпаки. Це дає підстави розглядати особистісну зрілість майбутнього вчителя як один із показників його стресостійкості.
Тому важливим механізмом розвитку стресостійкості майбутнього вчителя є формування особистісної зрілості майбутнього педагога, зокрема розвиток таких її структурних компонентів як ставлення до свого Я та мотивації досягнення.
Метки:Education, Психология, Публикации
